<< Главная страница

МАЛИЙ ВIЗ



Категории Оксана Сенатович ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Червневе небо обтрушувало в озеро зорi. Зоряне озеро як небо, здавалось, дай нурка i полетиш. Дмитрик полетiв, намацав ногою дно неба, розплющив очi. Вхопився рукою за дишель Малого Воза i витягнув його з озера. Прогуркотiв небом Великий Вiз i заïхав за хмари. А Малий Вiз повiз Дмитрика додому. Де ти поночi вештаєшся? запитала Дмитрика мама... Витягав з води Вiз, вiдповiв син. Засунув Вiз пiд лiжко i лiг спати. Ще й заснути не встиг, як закрутилися Возовi колеса, i Дмитрик разом з лiжком поïхав у невiдоме. Чому в невiдоме? заперечив Дмитрик. Ось минаю село, он Кам'яна гора. Ось i товариство чекає на мене. Це тебе ми чекаємо? взяв руки в боки сивоусий козак. I кого ж це ми дочекалися? Козаки сидiли бiля куреня, варили кулiш, пiдкидали хмиз у ватру. Чекали кого завгодно туркiв, татар, друзiв, недругiв, але такого дива не сподiвалися. На возi лiжко, а на лiжку хтось спросоння лепече, що вони на нього начебто чекали. Нi, пане-брате, таких, як ти, ми не чекаємо. Лежнiв серед нас немає, обiйдемося i без тебе, почали козаки одмахуватись руками вiд лежачого хлопця. Дмитрик сiв на лiжку, ноги звiсив з побiчнi, не знає, що йому робити. А козаки ще мить i за шаблi вiзьмуться, щоб одiгнати вiд себе ману. Згинь з очей! Кiнних, пiших приймаємо у свiй кiш, а ти котися зi своєю канапою. Там за лiсом пани-ляхи п'ють каву, може, тобi до лiжка ïï подадуть. Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спiльну мову з козаками. Почав злазити з лiжка. Воно перехилилось, Дмитрик разом з ним бабахнувся на землю. А Вiз, почувши волю, вiдкотився набiк. Так тобi i треба, розсмiялися козаки. Будеш знати, як до нас iншим разом ïздити. Тепер спробуєш сам занести лiжко на плечах до дому. Сивовусий козак узяв велику ложку i затиснув ïï у Дмитрикiв кулак. Якщо не спиш, то сiдай ïсти з нами. Поïси i скажеш, чого прийшов. Дмитрик втиснувсь у коло. Одному козаковi, вмощуючись, притиснув ногу. Ще не встиг познайомитись, а вже з моєï ноги стiлець собi робиш! Скiльки рокiв тобi? запитав козак, якому Дмитрик притиснув ногу. Десять, Дмитрик притиснув ложку до грудей, скоро десять! А нам по триста десять. I ви ще не повмирали? Чи ти вже навсидячки спиш? тристадесятилiтнiй козак зачерпнув ложкою кулiш i звернувся до своïх побратимiв: Ïжте, хлопцi, бо помремо з голоду, поки цей хлопчисько повiрить, що ми на свiтi є. Дмитрик наïвся, перечекав, поки козаки викотили казан, i почав говорити несмiло: Я маю справу до Iвана Сiрка. Чи не скажете, де його можу зустрiти? Еге, отамана Сiрка сьогоднi не побачиш. Вiн зараз у Львовi, там один письменник книжку пише про нього. I Сiрко днює i ночує на дев'ятому поверсi в його будинку. Хоче перечитати написане, щоб той чого не добрехав... Може, ми зможемо залагодити твою справу? Та... ми з одним товаришем посперечалися. Я кажу, що за часiв отамана Сiрка були в козакiв пiдводнi човни. А мiй товариш не хоче вiрити... Багато хочеш знати, хитро усмiхнувся старий козак. Наш отаман саме радиться у Львовi, чи називати тi човни пiдводними. Незабаром прочитаєш про це. Чекати довго, Дмитрик скривився. Не маю часу чекати. Не кривися, як середа на п'ятницю. Як не маєш часу чекати, то сам оглянь човна. Пiшли вони разом до рiки. При березi бився об хвилi човен. Вiн був подiбний до великоï жовтоï черепашки. Дмитрик захотiв витягнути його на берег не стало сили, тiльки хвиля в очi бризнула. Хотiв залiзти всередину, та козаки не пускають туди i кажуть: лягай швидко в лiжко, бо вже скоро будитимуть тебе. А хiба я сплю? Не спиш. Але он, на сходi, небо заяснiло. Козацька ракета ось-ось вистрелить. Це ваша ракета? Ви придумали ракету? I човна пiдводного, i ракету, промовив гордо найстарший козак i почав з товариством вiддалятися. Козацька ракета вистрелила. Стало ясно-ясно. Пiдводний човен зблiд, занурився у воду i швидко зник. Через кiлька днiв Дмитрик прийшов до мiста. Пiдгайцi маленьке мiстечко, за годину можна обiйти його вздовж i впоперек. Дмитрик по боках не розглядався, зайшов одразу в книгарню. Чи є вже книжка про Iвана Сiрка? за питав. Немає, незабаром буде. Чому той письменник бариться? Козаки придумали пiдводного човна, першi зробили ракету, а книжки про це досi немає. Дмитрик ще трохи почекає. А нi, то сяде вiн на Малого Воза i сам вирушить до Львова. Обiйде всi дев'ятиповерховi будинки отамана Сiрка знайде! Отаман сягне рукою по Великий Вiз, i поïдуть вони... Куди? Про це в книжцi не буде писатися. Книжка про козакiв, а Iван Сiрко ще не знає Дмитрик справжнiй козак чи такий собi звичайнiсiнький шукач пригод.
МАЛИЙ ВIЗ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация